Нині у гірських села Рахівського району на Закарпатті почалася масова стрижка овечої шерсті, яка традиційно проводиться перед вигоном отар на полонини, пише Укрінформ.
Про це повідомляє Асоціація виробників традиційних карпатських високогірних сирів у Facebook.
“Нині гірські села Рахівського району нагадують суцільну овечу “перукарню”. Адже за зиму тварини виділили чимало поту і жиру у вовну, тому її треба зняти перед вигоном отар на полонини", - йдеться в повідомленні.
Як розповідає господар отари Олексій Молдавчук, за 12 годин до стрижки ґазди добре годують тварин, від того часу овечки нічого не їдять, бо проводити стрижку краще, коли вівця голодна.
“Коли овець не підстригти, то їм на полонині буде погано. У них шкіра буде лущитися, якісь паразити можуть завестися”, - каже господар.
Перед стрижкою вівці зв'язують ноги з одного боку. Стригти починають з голови, тоді переходять на шию, лопатки, пах ноги, яка не зв’язана, та живіт. Далі - боки спина і хвіст. Потім вівцю перевертають на інший бік, зв'язуючи дві інші ноги, та завершають стрижку.
Стригаль ретельно слідкує, аби не порізати тремтячу тварину. Не можна два рази стригти по одному й тому самому місці, бо тоді якість шерсті знижується. Утворюється така собі “січка”, як називають гуцули.
Молдавчук стриже так, аби трішки вовни залишити на вівцях, щоб вони не мерзли зараз на полонині.
Ґазда з кожної тварини настригає 3-4 кілограми вовни, яку згодом витрушує, вибирає з неї сміття.
Аби вовна була готова для вироблення з неї, скажімо, ліжників, капчурів та гуцульських пулверів, шерсть миють три - чотири рази у теплому мильно-содовому розчині. Згодом так само полощуть у чистій джерельній воді. Тоді і запах овечий зникне. А просушену вовну треба ще і чистити, чесати. Це важкий і тривалий процес. Проте гуцули це роблять віками.
Читайте також: Після карантину Чехія знову видає робочі візи українцям
Підписуйтеся на наш Telegram-каналта отримуйте новини ще оперативніше!