Викладач-математик, музикант і письменник, і усе це – про одну людину. Василь Лавер у березні презентував свою збірку оповідань-жахливчиків в Ужгороді, а вже завтра, 25 квітня, поціновувачі цього жанру зможуть поспілкуватися з автором у Мукачівській міській бібліотеці. Про ідеї, джерела натхнення та роботу над збіркою Сайт міста Ужгорода 0312.ua поговорив із автором збірки «У тіні Ердеґа».
Василь Лавер. Фото: Михайло Мельниченко
Завжди старався писати так, щоб уже з першого абзацу зачепити читача
Василь Лавер розповідає, що його завжди тягнуло у бік творчості; втім, якщо на початку це була лише музика (автор грає у місцевих гуртах), то згодом натхнення перейшло у щось більше: «Я багато читаю, і під час читання помічав, що думаю: «А що було б, якби сюжет пішов іншим чином? А якщо б сталося це, а не це?». Коли в тебе в голові народжується свій сюжет, ти хочеш сісти і записати його. Так я й почав писати. Чому хоррор? По-перше, мені подобається цей жанр, а по-друге, якраз тоді був період, коли я сильно в нього занурився, я перечитав практично весь сплаттерпанк, який зміг дістати».
Автор зізнається - писати «у стіл» не хотів, бо так неможливо дізнатися, чи у правильному напрямку рухаєшся: «Коли я писав оповідання, я практично одразу старався посилати їх на літературні конкурси: я за фахом викладач-математик, тобто дуже далекий від письменницької сфери. Тому я вважав, якщо я щось пишу, то варто це дати на огляд людей, які в цьому розуміються. Так, якщо ти береш участь у конкурсах, то є дуже велика ймовірність того, що почуєш, ніби твій твір – це якась дурниця. Але принаймні ти матимеш якийсь фідбек. Особисто я, коли сідав писати, ставив собі за мету зробити так, щоб, прочитавши перший абзац, людина дочитала твір до кінця. Хотів утримати увагу читача від початку і до кінця. Якщо мені вдалося цього досягти, якщо вдалося «зачепити» читача, то значить, я досяг своєї мети».
Таким чином, деякі з оповідань Василя Лавера були опубліковані у колективних збірках. А коли назбиралося кілька таких, уже опублікованих, автор задумався над тим, що варто видати і власну збірку.
Збірка "У тіні Ердеґа"
Вампіри і перевертні навряд чи лякають більше, ніж перевертні у погонах
Коли починаєш читати збірку, то розумієш, що насправді найбільш страшною є реальність. Письменник, професор УжНУ Сергій Федака свою рецензію на цю книгу назвав «У тіні самих себе». Він пише, що свідомість сучасної людини постійно перебуває у тіні того, що прийнято звати підсвідомістю, чимось прадавнім, архаїчним, більше спорідненим з тваринними інстинктами, ніж з людським раціоналізмом, із чимось таким, що прагне вирватися на волю і затопити собою геть усе, знищити оті ажурні конструкції, якими підперта сучасна людська цивілізація. «Новеліст досліджує оці найбільш архаїчні шари нашої психіки за допомогою передусім двох найдавніших людських емоцій – страху і сміху», - йдеться у рецензії.
Сам автор вважає, що сплаттерпанк – це коли автору нема, чого ховати: «Після того, як ЗМІ щодня висвітлюють найстрашніші закапелки людської душі, розповідаючи про розправи, вчинені фанатиками із ІДІЛ, про серійних убивць, про стрілянину у школах, чим можна налякати читача? Вампірами? Вони давно перетворилися на гламурних кумирів юних дівчат. Перевертнями? Навряд чи вони лякають більше, ніж перевертні у погонах. Що ж залишається автору? Тільки одне. Брати читача за руку і вести його на екскурсію тими темними стежками, які ще не встигли потрапити у софіти телеканалів. Література, як і мистецтво загалом, є тільки відображенням нашого життя».
Казки - свого роду підвид «темної» літератури
Василь Лавер у розмові з кореспондетом 0312.ua каже, що елементи жахів є і у казках. Саме з дитинства ти починаєш помічати протистояння між добром і злом, але не показавши темну сторону, ти не побачиш і світлу: «Так, в кінцевому результаті добро завжди перемагає в казках, але це лише тоді має свій ефект, коли показане зло. Якщо забрати в тій же казці «Правда і Кривда» момент, де один брат виколов очі іншому, то не буде і сатисфакції від того, що перемогла правда».
На думку автора, якщо прибрати з палітри темні тони, ви ніколи не побачите справжньої картини. «Навпаки, коли ти бачиш, яке жахіття твориться, та незважаючи на це, добро перемагає – тоді це має набагато більший сенс».
Звісно, не казки єдині та не література загалом надихала автора на створення оповідань. Були і фільми - наприклад, трилери кінця 20-го століття, зокрема, італійські - «Giallo» (це цілий піджанр італійських фільмів жахів, що поєднують в собі елементи кримінального трилера та еротики, - авт.). З сучасних, каже, менше. «Ну і, звісно, документальні фільми про маніяків, серійних убивць: дивитися про того ж Чикатила, коли ти знаєш, що він реально існував, - це геть інакше і куди більш жахаюче, ніж художні фільми».
На презентації збірки в Закарпатській ОУНБ ім. Потушняка
Це – жанрова література, і звісно, вона не може, та й не повинна усім подобатися. Але якщо є поціновувачі, то це класно.
Робота над збіркою тривала близько 3-х місяців. Василь Лавер каже, що сприйнятливий до критики і не ображається на конструктивні зауваження, тому вдячний усім, хто допомагав йому працювати над книгою: «Коли мені підказують, як би було краще, я дійсно сідаю і думаю, як це можна замінити. Іноді, звісно, я залишаюся при своїй думці, коли правки суперечать тому, що я хотів сказати. Я дуже вдячний Тарасу Ващуку, який допоміг мені з фінальною вичиткою, він був моїм літературним редактором. Але загалом я відкритий до критики і часто дослухаюся до зауважень – наприклад, ті версії оповідань, що є у моїй збірці, відрізняються від тих, що були опубліковані у колективних виданнях».
Перша презентація в Ужгороді, на думку автора, пройшла вдало. І хоч збірку уже видано, Василь Лавер каже, що не планує зупинятися на цьому: «Маю підозру, що мене це не відпустить. Зараз я нічого не пишу, але я не думаю, що от, видав одну збірку – і все. Просто потрібно трохи перепочити, адже це забирає багато енергії».
Це – жанрова література, і звісно, вона не може, та й не повинна усім подобатися. Але якщо є поціновувачі, то це класно. Я готовий до того, що певна категорія може казати, що це якась дурниця, я це нормально сприймаю – не кожному подобаються жахливчики. Втім, є й ті, кому це подобається – а значить, усе недарма.
Усі світлини у матеріалі - зі сторінки Василя Лавера у соцмережі Фейсбук.