22-річний ужгородець Михайло Цуняк вже рік і 8 місяців на Сході захищає Україну у складі 15-батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. За його плечима – бої за Луганський аеропорт, де він отримав поранення, та Станиця Луганська. Наразі Михайло разом з побратимами дислокуються на напрямку Авдіївка-Водяне. Зустрічаємося з ним в Ужгороді, куди він приїхав у 2-тижневу відпустку.
«Ситуація зараз дуже неспокійна, - починає розмову Михайло. – Вчора дзвонив хлопцям. Їх знову обстріляли з району аеропорту. Слава Богу, загиблих і поранених немає. Ситуація поки-що під нашим контролем».
- Чи часто обстрілюють ваші позиції, з якої зброї?
- Коли у червні на шахті «Бутовка» загинули добровольці «Правого Сектору», обстріли припинилися. Загострення прийшло 23 серпня – перед Днем незалежності. 24 серпня до нас прилетіло близько 70-ти «сто двадцятих» мін. Наші позиції обстрілювали з різних точок і з різної зброї – стрілецької та АГС (гранатомет, призначений для масового ураження піхоти. – ред).
- Як часто до вас «закидують» диверсантів?
- Так, були випадки, коли до нас «підлазили» диверсійно-розвідувальні групи – корегувальники, снайпери. Ми їх «вичисляли» і накривали вогнем зі стрілецької зброї. Снайпери стріляють доволі часто, але щоб це були професіонали, я б не сказав.
- Яка ситуація з харчуванням на фронті?
- Все добре. І Збройні Сили забезпечують продуктами, і волонтери допомагають. Проблем нема.
- А з амуніцією?
- Ми не голі і не босі. Збройні Сили форму видають, знову ж таки допомагають і волонтери. Ми одягнені і ситі. Умови проживання не такі, як потрібно, але що є – то є.
- Як до української армії ставляться місцеві жителі?
- Ставлення – нейтральне. Ми на своїй «волні» - вони на своїй. Конфліктів не було.
- Розкажи про Героїв Закарпатської 128-ї..
- Був боєць хороший – Ваня Бабич. Він загинув (У ніч на 9 червня в районі шахти "Бутовка-Донецька" під час мінометного обстрілу Іван отримав осколочні поранення і після перебування у комі помер у лікарні Дніпра, - ред). Він багато героїчних вчинків зробив. Знаєте, за півроку кожен встиг зробити свій героїчний вчинок. Були обстріли, були поранені, різні ситуації.
- Згадай свій найважчий бій.
- Їх було багато. Найбільше запам’яталося, коли на початку березня ми тільки приїхали на шахту «Бутовка» і ще не встигли помінятися з 93-ю бригадою, як тут же потрапили під потужний двогодинний мінометний обстріл. Ми тоді ще не були готові до такого, не «освоїлися», як треба. Тоді всі наші позиції – Шахта, Зеніт, Опитне – зустріли дуже «хорошо». Слава Богу, обійшлося все нормально, загиблих не було, а тільки легко поранені, які вже через декілька днів були у строю. У тому бою, пам’ятаю, довгий час ми не могли голови підняти. Але коли вже взялися за зброю і «влупили» у відповідь зі всіх стволів, тоді настала тиша. Після цього було ще багато важких боїв, особливо вночі.
Звичайно, згадуємо і бій 12 червня, коли загинув наш боєць Іван Бабич з Перечина, 4 добровольці з «Правого Сектору», ще 9 бійців отримали поранення. Тоді, після обстрілу, ми нарахували на шахті приблизно 350 снарядів, які випустили по нам зі сторони ДНР з різних точок – 152-міліметрові з самохідної артилерійської установки «САУ», із 120-х гаубиць, міномета «Васильок». Під час тієї атаки снаряд попав у будівлю, верхні плити завалилися…
- Як часто вас обстрілюють із забороненої зброї?
- Удень – начебто спокійно, рідко коли прилітає,. Основний вогонь відкривають вночі. От і у ніч на День незалежності почалася буря, і під гуркіт грому нас почали «накривати». А так, у тиждень, якщо 30 мін не прилетить, то це дуже добре (сміється, - Авт).
- Чи змінився Ти за час перебування в АТО?
- Став набагато спокійнішим. Тут, на «гражданці» настільки спокійно, що аж не зручно (сміється).
- Що можеш побажати ужгородцям?
- Радуйтеся, поки над головою мирне небо! Цініть життя, таке, як воно є зараз. А воно дуже хороше. Хто вертається зі Сходу, цінить його найбільше..
0312.ua висловлює вдячність волонтеру Власті Негрі за допомогу у підготовці цього матеріалу.